Кілька останніх років адміністрація м. Ялта ставить перед собою мету: за допомогою інвестиційних вкладень перетворити територію пріоритетного розвитку (ТПР) "Велика Ялта", що має унікальні туристичні ресурси з цілющим кліматом і величезними природними багатствами, на конкурентоспроможний курорт світового рівня.

У рамках реалізації Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Автономній Республіці Крим" затверджено 33 проекти вартістю 306,2 млн доларів США.

До їх числа входить і чотиризірковий готельний комплекс "Пальміра-Палас" у м. Ялта, який був названий найкращим інвестпроектом 2005 року. Однак необхідно відзначити, що при інвестиційному плані в $4 млн на проект уже витрачено $9 млн. Чималі зусилля й кошти були необхідні й для розвитку напрямків, що забезпечують попит на послуги пансіонату в період міжсезоння: будівництво й оснащення сучасного SPA-центру, конгрес-центру, банних комплексів з басейнами і грязелікарнею. Сьогодні цей комплекс стає дедалі популярнішим у VIP-туристів, іноземних відвідувачів і корпоративних клієнтів.

Зусилля виправдані, але чи обгрунтовані вони? Досвідом реалізації інвестиційного проекту в умовах недосконалості українського законодавства з кореспондентом УКРІНФОРМу поділився генеральний директор "Пальміра-Палас" - Василь Сімутін.

- Ідея створення нашого готельного комплексу була реалізована після попереднього узгодження у 2002 році. З урахуванням чинного законодавства України були розглянуті деталі проекту й укладений інвестиційний договір. Пізніше було складено бізнес-план, який затвердила Рада міністрів Автономної Республіки Крим.

На його думку, навіть ретельно складений бізнес-план проекту, що чітко розмежовує обов'язки адміністрації й інвестора, не завжди стає запорукою його успішного виконання.

Він нагадав, що ще на етапі підготовки бізнес-плану (з метою підвищення привабливості проекту для інвесторів) у затвердженому в рамках проекту графіку фінансування були закладені пільги, передбачені українським законодавством. Головний розрахунок робився на положення закону, який передбачав на період реалізації проекту звільнення від плати за землю, пільги із ввезення обладнання за прямими контрактами із заводами-виробниками (без посередників), пільги з ПДВ і митних зборів.

Основним пріоритетом проекту було зменшення оподаткування прибутку на 6-річний період: спочатку на період введення в експлуатацію - звільнення від сплати податку строком на 3 роки й 50% сплати цього податку в подальші три роки.

В.Сімутін зазначає, що проблеми реалізації проекту виникали вже на початковому етапі. Почалося все з питання про сплату податку на землю.

- Оскільки в законі України про ТПР немає чіткого трактування положення про пільги за користування землею, а також враховуючи, що інвестор іноземний, щоб не ризикувати й убезпечити бізнес, ми сплатили суму, передбачену в положенні про оренду землі. Після консультацій з місцевою владою ми вирішили й надалі платити повністю самостійно, що нівелювало пільги.

У 2002 році до законодавства України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності ТПР" були внесені зміни, згідно з якими під терміном "оснащення обладнанням" розумілися машини (крім транспортних засобів), механізми, прилади та пристрої, призначені для використання в технологічному процесі, що здійснюється під час реалізації інвестиційного проекту. На підставі цього положення митні органи припинили пільгове оформлення обладнання, призначеного для оснащення номерного фонду готелів, пансіонатів, санаторно-курортних установ (меблі, системи кондиціонування тощо). Оскільки пільги з митного збору й ПДВ на імпортне обладнання й оснащення, що ввозиться, у проектах курортно-рекреаційної спрямованості переважають над іншими, це суттево ускладнило успішний розвиток проектів ТПР.

На момент укладення договору і складання бізнес-плану, уточнює В.Сімутін, до нього було додано перелік обладнання й матеріалів, що ввозяться з-за кордону за прямими поставками. Цей перелік був узгоджений з податковою інспекцією, митницею й місцевими Радами. Передбачити точну кількість необхідного обладнання, що ввозиться, навіть на перші три роки, складно. Тому, за попереднім узгодженням, було передбачено можливість внесення змін до цього переліку.

У роз'ясненні митних пільг щодо ТПР було рекомендовано виключити поставки будівельних матеріалів, а використовувати пільги тільки для поставок обладнання (бажано вітчизняного виробника). Внутрішня постанова митниці про те, що обладнання подвійного призначення може використовуватись і як домашнє, значно скоротила список передбачених поставок, зазначив В.Сімутін. Окремі пункти списку (вентиляційне і професійне кухонне обладнання) доводилося відстоювати в судах роками, зриваючи строки поставок. Митниця регулярно рецензувала списки ввезеного майна, виключаючи з них телевізори, міні-бари й фени. Ми були просто змушені сплачувати всі митні збори й ПДВ. Зміни й доповнення в проекті відбувалися регулярно протягом всього періоду будівництва (2003 - 2005 рр.). За словами В.Сімутіна, втрати порівняно з передбаченими витратами були величезними. Оскільки витратна частина бізнес-плану була прив'язана до дати введення об'єкта в експлуатацію /кінець березня 2005 р./, ситуація максимально ускладнилася. А одразу за цим, за кілька місяців до закінчення будівництва, пролунав грім - дію закону про ТПР було призупинено. У цей період ішли поставки обладнання, тривала друга черга будівництва. Пільги щодо ТПР було скасовано, а чіткого механізму, що робити з тими, хто вже працює по ТПР, не було.

На всі поставки обладнання, навіть на ті контракти, які були взяті в 2003 і 2004 роках, були нараховані ПДВ і митний збір, що значно збільшило витрати. З метою обговорення цієї проблеми неодноразово проводилися засідання в Раді міністрів АРК. Дата реалізації проекту неодноразово переносилася.

Водночас ми вже не мали альтернативи, крім як доводити проект до кінця, сказав В.Сімутін. Об'єкт повністю було введено в експлуатацію із запізненням майже на рік. Витрати бізнес-плану значно змінилися. Прямі втрати у зв'язку з усіма змінами становили близько 600 тисяч доларів. Було перенесено час повного оснащення готелю, рекламну програму, і як наслідок - втрачено очікуваний прибуток. В умовах ТПР ми ввели в дію близько двох третин проекту.

Сьогодні урядом розробляються нові законопроекти щодо ТПР і СЕЗ, але в жодному з них не згадується про тих суб'єктів, які були "вибиті" з ТПР на етапі реалізації своїх проектів. Зазнавши збитків, багато інвесторів пішли.

Підбиваючи підсумки, В.Сімутін з жалем констатує, що збільшення витрат відбулося мінімум на ту суму, яку було виключено з витратної частини як пільги. Ситуація негативно вплинула на фінансові показники готелю: як на його витратну, так і прибуткову частини. Передбачалося, що проект почне давати прибуток вже у 2006 році, але 2006 рік пройшов в умовах самоокупності, а прибуток очікується тільки через рік. У зв'язку з цим повна окупність проекту, за оптимістичного прогнозу, становитиме 14 років, хоча за підписаними документами проекту, які "лежать" у Раді міністрів АРК, передбачено інший строк, і показники розписані на 12 років з моменту початку будівництва.

- Сьогодні ми працюємо без пільг - з повним оподаткуванням у повній відповідності до законодавства, що змінилося.

А позитивних змін у законодавстві, як і раніше, немає, і тільки після внесення необхідних змін, можливо, будуть переглянуті умови реалізованого проекту, частково компенсовані збитки. Але втраченого вже не повернути, і ми змушені констатувати, що ТПР для нас померла, зазначає В.Сімутін. На нашу думку, розглядати можливість розширення існуючого проекту або створення якихось нових проектів у рамках існуючих умов ТПР недоцільно. Всі нові проекти ми будемо розглядати, виходячи з існуючих реалій та з гіршого варіанта його реалізації, оскільки тепер маємо великий досвід паперової роботи й узгоджень, а не реальної вигоди, пов'язаної з пільгами ТПР.

В Україні лунають заклики до створення економіки нової якості. Але розширення прав суб'єктів господарюванні й регіонів у здійсненні власної економічної політики, отримання можливостей для стимулювання економічної активності на регіональному рівні, зокрема, шляхом реалізації особливих територіально-господарських формувань - спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) або територій пріоритетного розвитку (ТПР) на практиці залишається перспективою. Регулярна зміна кон'юнктури, що часто збігається з періодичністю змін уряду, диктує жорсткі, часом категоричні умови. У цих умовах, вимушено, виживають найсильніші.