Кабінет Петра Максимчука - директора сільськогосподарського підприємства «Обрій» села Білка, що на Житомирщині, схожий на оранжерею. Майже половина величезного стола заставлена пластиковими коробками із землею, з якої рясно «пробиваються» молоді паростки кукурудзи, люпину, вівса, гречки, проса. Це своєрідний полігон врожайності, завдяки якому директор чітко визначає - скільки, чого і де має сіяти, аби вийти на максимальний результат.

«Ми вже давно нічого не робимо на око, - пояснює він. - Тому в районі з виробництва молока - другі, м'яса - треті, зерна - перші, із заготівлі кормів - четверті. Нині пріоритетом обрали тваринництво. Маємо сто свиноматок, за місяць очікуємо на чималий приплід, а до кінця року сподіваємося вигодувати дві тисячі свиней та суттєво наростити поголів'я великої рогатої худоби.

Про що говорять на базарі

Середня зарплата працівників «Обрію» сягає 600 грн, найбільше отримують доярки та механізатори - до 1000. Як для сільського регіону, непогані гроші. Про рівень життя місцевого населення свідчать багатолюдні базари, які відбуваються тут щосереди. Заїжджі продавці зізнаються, що у Білці за день заробляють стільки, скільки за тиждень не можуть вторгувати по цілій Коростенщині. Але таке «економічне диво» сталося тут не саме по собі. Після розпаду СРСР господарство, як і більшість сусідніх, зійшло нанівець, був один працюючий трактор, порожні комори, розвалені приміщення, а борги із заробітної плати сягали 120 тис грн. Аби вийти з кризи, селяни звернулися по допомогу до свого земляка, добре відомого в Україні та за її межами голови правління Промінвестбанку Володимира Матвієнка. У Білці він народився, провів своє напівголодне дитинство, звідси пішов у світ, як написав у своїй однойменній книжці «Самотужки по життю».

Замість візитки

У 1991 році Володимир Матвієнко був призначений першим Головою Правління Національного банку України. Запровадив купони багаторазового використання, які взяли на себе інфляційний удар на початку 90-х років. Ініціатор впровадження української національної валюти - гривні. У 1992 створив Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк України (Промінвестбанк), який зараз входить до 1000 найбільших банків світу.

Володимир Матвієнко - професор, дійсний член Академії економічних наук України, Академії інженерних наук України, Української технологічної академії, Української екологічної академії наук. Нагороджений орденами Ярослава Мудрого, Дружби народів, "За заслуги"... У 2004 році за визначні заслуги перед українською державою у розвитку банківської системи, багаторічну самовіддану працю і громадську діяльність В. Матвієнку присвоєно звання Герой України із врученням ордена Держави.

Він автор численних книг з економіки, банківської справи та філософії, зокрема, таких як: "Держава і банки", «Автограф на гривні», «Роздуми банкіра», «Промінвестбанк: стратегія відтворення», «Желаемое и действительное», «Філософсько-економічні погляди», «Планета життя», «Самотужки по життю»; пісенних та поетичних збірок: "Люблю я свою Україну", "На рідних роздолах", «Пісне моя зоряна», «Душі моєї хвилювання», «Оберіг пам'яті» та збірок «Дотепні слова», «Моє село». В активі поета-пісняра Володимира Матвієнка понад сто лірико-патріотичних пісень.

В. Матвієнко - заслужений діяч мистецтв України, член Міжнародної спілки діячів естрадного мистецтва, Спілки журналістів України, засновник Всеукраїнської дитячої громадської організації «Козаченьки». Як данина його заслугам, планета, зареєстрована у міжнародному каталозі під номером 6622, отримала ім'я «Матвієнко».

Однак багаторічна й доволі успішна діяльність банкіра не знищила в його душі ані потягу до землі, ані усвідомлення свого глибокого селянського коріння. Навідуючись у Білку, як і колись у молоді роки, він вправно запрягає коней, косить траву, сідає за штурвал комбайна. Тому прохання земляків взяти під банківське крило до нитки збанкрутіле господарство сприйняв усім серцем. «Я допоможу вам стати на ноги, а далі господарюйте самі», - сказав тоді Матвієнко.

І білківчани не підвели свого іменитого земляка. 22 грудня 2000 року на загальних зборах вони створили господарство «Обрій», яке стало дочірнім підприємством Промінвестбанку. Володимир Павлович та його команда виходили з того, що сільське господарство - це та галузь, у яку треба спочатку вкласти, а потім щось отримати. Відразу на півтора мільйона гривень була закуплена нова техніка, худоба, міндобрива, паливно-мастильні матеріали.

Мешканці сусідніх сіл говорили, мабуть у Білці почалися воєнні дії - все довкола гуркотіло від техніки, яка працювала у полі і вдень і вночі. У людей з'явилася надія на краще. Ще й досі пригадують, як піднімали вірьовками і годували просто з рук десятки корів, що вже не трималися на ногах. За півроку відремонтували всі трактори, придбали чотири комбайни. На кожен транспортний засіб претендувало по кілька чоловік.

«За порадою Матвієнка почали скуповувати у населення молодих телят. Незабаром господарство вже нараховувало 720 голів великої рогатої худоби. За перший рік зібрали 12700 центнерів зерна, а за два роки повністю розрахувалися з банком за наданий кредит», - не без гордості констатує Максимчук.

Побачити і залишитися

На роботу в «Обрій» люди просяться звідусіль. Хто приїздить здалеку - отримує житло. Лише цьогоріч із сусіднього Ємільчинського району прийняли дві нові сім`ї. Відремонтували напіврозвалений 8-квартирний житловий будинок. Тепер у ньому живуть учителі, доярки, механізатори.

Поширене твердження про те, що українське село вимирає, білківчан уже не стосується. Середній вік працівників господарства становить 25 років. Секрет доволі простий. Щовесни у село на оглядини привозять цілий автобус випускників житомирських вузів, технікумів та профтехучилищ. Зазвичай, їх зустрічає Матвієнко, сам водить по селу, показує новобудови. І це спрацьовує. Тільки торік господарство прийняло 8 молодих спеціалістів, серед яких ще зовсім юні ветлікар Вадим Волянський та завклубом Ольга Талах. «Моє рідне село, що в Олевському районі, - розповідає Ольга, - приречене на вимирання. Молодь спивається, тікає від безробіття в місто, а а Білці - зворотний процес. На наші дискотеки, що проходять у прекрасному молодіжному центрі, юнаки та дівчата приїздять навіть із Коростеня, що за десятки кілометрів. Незабаром на березі озера буде закладено парк, з`явиться затишна кав'ярня. Не шкодує про своє рішення переїхати до Білки і ветеринарний лікар Вадим Волянський. Отримав житло, роботу за фахом, стабільну зарплату, вже й дівчину тут собі пригледів, справа йде до весілля.

А для Василя Голубчика Білка стала рідною давно. Ось уже 23 роки поспіль вибирають його люди своїм сільським головою. Сам він родом з Вінниччини, нещодавно побував на своїй малій батьківщині, та повернувся засмученим. Каже, на будівлі його колишнього колгоспу, який за радянських часів був двічі мільйонером, ніби впала атомна бомба. А ось Білка відроджується на очах. Завдяки підтримці Промінвестбанку тут відкрили новий лікарняно-оздоровчий центр, де люди отримують першу медичну допомогу. Є стоматологічний кабінет з новітнім обладнанням, у якому безкоштовно лікують зуби навіть мешканці навколишніх сіл. Повністю відреставрований будинок культури з прекрасним залом, бібліотекою і унікальним музеєм історії села, до речі, також створеним з ініціативи Матвієнка. Протяжністю у два з половиною кілометри проведено водогін, працює цифрова АТС.

Але чи не найбільше пишається сільський голова демографічними змінами. «Торік, уперше за останні десятиріччя, - говорить Голубчик, - народжуваність перевищила смертність: 8 померло, а народилося - 13». Радіє він і за молодь, що тягнеться до науки. Нині вищу освіту здобувають десятки юнаків та дівчат.

Сільським дітям навчатися у міських вузах непросто, але й тут дається взнаки батьківська підтримка Володимира Матвієнка. Тільки у Київському інституті банківської справи, створеному Промінвестбанком, нині нараховується півтора десятка студентів із Білки та довколишніх сіл. Першокурсниця Катерина Миколаєнко, як і старшокурсники Іванна Подік та Олександр Іваненко розповідають, що до вибору майбутнього фаху їх підштовхнув приклад Матвієнка. Банк надав на навчання пільговий кредит, який почнуть виплачувати лише після отримання диплома. Не менш важливо й те, що вуз гарантує їм перше робоче місце. На моє запитання, щоб вони зробили для села, якби стали відомими банкірами, в один голос відповідають: «Побудуємо дитячий садок, бо школа Матвієнка вже є».

Нова десятирічка - справжня окраса Білки. Вона так і називається «Школа Володимира Матвієнка». Директор освітянського закладу Ніна Мельниченко розповідає, що у старих приміщеннях вчитися було просто небезпечно. Деякі класи «перекочували» до будинку культури. А в ніч із 4 на 5 лютого 1999 року від гуркоту здригнулося все село - столітня школа нарешті завалилася. Реакція Матвієнка була настільки блискавичною, що подальший розвиток подій для білківчан скидався на сон. 16 липня 1999 року під будівництво заклали перший камінь, а через рік ... відсвяткували новосілля.

До нового храму науки з навколишніх сіл потяглися діти. Нині на шкільному подвір'ї справжнісінький парад велосипедів, багатьом щодня доводиться накручувати педалями до десяти і більше кілометрів. Тільки для дітей - це не проблема. Навіть після уроків вони не поспішають додому. Тут працюють різні гуртки, є духовий оркестр, комп'ютерний клас з Інтернетом, у їдальні організовано дворазове харчування.

Тим часом у районі ситуація інша. Через брак дітей деякі середні школи ризикують стати початковими. А тут від бажаючих вчитися відбою немає. Вчителі бідкаються, щоб не стало затісно. Та Матвієнко їх заспокоює: «Не переживайте. Були б діти, нову школу збудувати не проблема».

Нині Білка нагадує будівельний майданчик. «По вулиці Лесі Українки має постати 25 нових садиб для молодих спеціалістів. Два котеджі вже майже готові, а до кінця року буде 5», - розповідає начальник управління капітального будівництва Промінвестбанку Петро Бобровник, який у селі частий гість.

Він проводить для мене екскурсію. У щойно зведеному будинку - три світлі кімнати, велика веранда, всі зручності, автономне опалення, у дворі - погріб, добротне, на кілька дверей, господарське приміщення. Планували всі котеджі побудувати за чотири роки, але після останніх директив Матвієнка вирішили впоратися за три. А це означає, що для 50 сільських чоловіків з'являться нові робочі місця.

Щоб гніздилося добро

Злі язики подейкують, мовляв, не може бути, аби Матвієнко не мав від того якийсь зиск. Інші ж мислять інакше: «Він не десь на Гаваях будує собі віллу, а зводить житло для людей. Щоб було окрасою села і служило прийдешнім поколінням». Не менше турбується Володимир Павлович про жителів інших населених пунктів. Без особливого галасу та піару виділив кошти для низки медичних закладів Коростеня - хоспісу, поліклініки, лікарні. Дбає про будівництво нових доріг, газифікацію сіл, відкриває цілі комп'ютерні класи у найвіддаленіших школах. Допоміг також Матвієнко підвестися з колін і колись славетному Ушицькому кар`єру, що розташований неподалік Білки. Із високоякісного гранітного щебеню цього підприємства було побудовано фундаменти багатьох атомних станцій СРСР, а за часів незалежності виробництво повністю збанкрутувало.

«Коли за порадою Матвієнка я очолив цей колектив, навіть не уявляв, з якої глибокої прірви доведеться піднімати його Промінвестбанку, - ділиться спогадами голова правління Ушицького комбінату будівельних матеріалів Антон Гопанчук. - Два мільйони збитків, лише заборгованість по зарплаті сягала 180 тисяч грн. За рік ситуація вирівнялася, почали заробляти кошти, однак усе до копійки вкладали у розвиток підприємства. І ось нарешті торік отримали 7,76 млн грн чистого прибутку. Нині в колективі працює 325 чоловік, середня заробітна плата становить 2636 грн. А потік бажаючих отримати роботу не міліє».

Замість візитки

На всіх етапах розвитку Промінвестбанк був найбільшим інвестором вітчизняної економіки, надійним, високопрофесійним партнером своїх клієнтів. За його фінансового сприяння створювався індустріальний потенціал та нарощувалися промислові потужності всіх регіонів країни.

Промінвестбанк - один із лідерів кредитування української економіки, в яку вкладено 65 млрд дол. США кредитних коштів. Це вп`ятеро перевищує всі іноземні інвестиції. Дві третини вкладень мають інноваційно-інвестиційний характер і створюють підгрунтя для ефективного розвитку промисловості України. Лише за минулий рік в економіку України банк «влив» понад 8 млрд дол. США кредитів. Причетний Промінвестбанк і до розвитку аграрного сектору, куди спрямував майже 9 млрд грн кредитів. Клієнтська база банку нараховує понад 4 млн підприємств та громадян України.

За період діяльності в незалежній Україні банк виділив на благодійницькі цілі понад 100 млн грн, які сприяли відродженню пам'яток історії, розвитку науки, культури, освіти, медицини, спорту, підтримці інвалідів, багатодітних сімей, молоді.

Розмовляючи з селянами про їхні трудові будні, почула влучну фразу: «Земля не робить людей багатими, земля робить людей горбатими». І це - гірка правда. Проте білківчани налаштовані її спростувати. Матвієнко ж і державницьких висот сягнув, і від землі не відірвався. Кажуть, він знає про проблеми селян більше, аніж будь-який міністр АПК. Якби всі такі були при владі, то українці не бідували б. Володимир Матвієнко переконаний - якщо кожна впливова людина згадає про рідне коріння, про місце, де вона народилася й виросла, - відродяться села та регіони.

Запитувати у Володимира Павловича, що значить для нього його рідне село, - даремна справа. Він не лише живе його життям, але й оспівує у своїх книжках, піснях, віршах. Є там такі поетичні рядки: «Я думками лечу до села. Там дитинство моє за літами. Там любов і добро - два крила, що мене підняли над світами».

Як сусідка бібліотекар Тетяна Андрушенко про родину Матвієнків може розповідати довго. Пригадує покійну маму Володимира Павловича - Лукію Левківну: «То була золота людина. Лиш дістане для матері старша донька Єва такі дефіцитні дріжджі, як баба Лукія вмить обділить ними по крихтах півсела».

Білківські господині випікають у печі хліб і понині. Тим більше, що дріжджів тепер вистачає. Нам нерідко бракує іншого. Того, що не купиш ні за які гроші, - чуйності, милосердя, бажання сприйняти чужі проблеми як свої. Ці риси або є, або їх немає. Володимиру Матвієнку той скарб дістався від Бога, батьків, рідної землі. І ладен він поділитися ним з усім світом. ...А нинішньої весни у Білці сталася ще одна новина. Над селом пролітали білі лебеді. Зробили півколо, та й сіли на озеро. Люди думали, лебеді трохи перепочинуть і полетять собі далі. Проте вони почали гніздитися. У народі кажуть - то добра ознака. Адже білих лебедів називають святими птахами, символом відродження, любові й доброти.

Наталія Андрусенко,
УКРІНФОРМ,
фото - Віталія Приходька.
Житомирська область,
Коростенський район,
село Білка.